40003, Ukraine
Sumy, Kharkivska st., p/o 12
Commercial service
+38 (0542) 67-42-14


Щастя, коли ти поруч…

Напередодні Дня закоханих редакція газети «Хімік» за підтримки профспілкового комітету ПАТ «Сумихімпром» оголосила конкурс на кращу історію кохання серед сімейних пар-хіміків. На підприємстві працює не один десяток подружніх пар, які знайшли одне одного завдяки знайомству на заводі, або ж нині працюють тут разом. Саме тому досить часто у трудовому колективі лунають слова «одна велика родина хіміків». Бо на підприємстві формуються не лише міцні трудові взаємовідносини, дружба, а й пускає свої паростки справжнє кохання…

Віктор та Алла КАЛАШНИК

Слюсар-ремонтник ЦКСК,

секретар-друкарка профспілкового комітету

Завдяки «Су­михімпрому» я зустрів свою дру­гу половинку. Ми познайомилися на ювілеї її мами. Того пам’ятного зимо­вого вечора навіть природа була каз­ковою. Зимовий грудневий вечір був такий: па­дав білий пухнатий сніг і від веселого хороводу сніжинок на душі було чомусь радісно! Сніг пе­реливався різнокольоровими вогнями, а великі пластівці все летіли і летіли, немов десь висо­ко-високо продірявили величезну подушку, з якої висипаються пір’я і акуратно лягають на землю і дахи, утворюючи гірки і замети.

Вона в червоному вбранні клопоталася біля свят­кового столу. Я дивився на неї пронизливим поглядом, але вона на мене ніякої уваги не звертала. Мені дуже хотілося запросити її на танець, та все ніяк не наважу­вався. Вирішив запропонувати допомогу з посудом, а потім закружляти у танку. Гриміла музика, кружляв білий сніг, її червоне вбрання так контрастно відбива­лось на снігу та вносило яскраві краплі у синьо-білий пейзаж. Я порівняв її з червоногрудою пташкою «сні­гурем». В морозному повітрі відчувався дух ейфорії, і в цей час з динаміків полилась пісня «Снег кружится…» і мені пощастило – вона погодилася на танок. З того часу ми кружляємо вже більше 15-ти років, ми завжди разом, у нас підростає донечка. В чомусь ми різні, але як «+» та «-» тягнемось одне до одного. Кохання – це не тільки цукерко-квітковий період, а ще й порозумін­ня з одного слова, погляду, робота і відпочинок. Це і нічна зміна на роботі і служба в АТО. І коли ти впев­нений в завтрашньому дні і що ти як броня.

Після святкування нас відвіз хімпромівський авто­бус «Ікарус», а водій і досі нагадує при нагоді про нашу доленосну зустріч…


Тетяна та Олександр ПАЛАМАРЕНКИ

Провідний юристконсульт ЮД,

старший майстер ЦСМД

Сім’я – це місце де народжується життя і ніколи не згасає любов.

Можливо хтось скаже, що це звучить якось дивно? Зовсім ні! Адже саме спільні інтереси та життєві цілі зближують лю­дей. А в певний момент іскорка закоханості запалює у сер­цях яскравий вогонь кохання.

Ми з Олександром познайомились на під­приємстві ще в 2007 році. Разом працювали в ЦСМД. Спочатку спілкувалися як колеги, потім як друзі. Та згодом зрозуміли що між нами спалахнула іскорка за­коханості.

Одним із найщасливіших днів нашого життя став день зародження сім’ї Паламаренко.

Одного травневого сонячного дня ми з друзями святкували мій день народження. Продовжуючи свя­то, ввечері всі зібралися в дитячому парку «Казка», де весело кружляли на атракціонах «Луна-парку».

І ось настала найнеочікуваніша мить мого життя… Коли всі друзі зібралися колом і вітали мене з Днем народження, Олександр, несподівано для мене, а тим паче і для усіх оточуючих, попросив хвилиночку тиші. Став на коліно та промовив як щиро та сильно він мене кохає, запропонував мені свою руку та серце.

Звісно, я була вражена таким зізнанням і, безумов­но, відповіла йому взаємністю. Це був найкращий День народження в моєму житті…

Вже через місяць ми з Олександром одружилися. Своїм коханням ми створили маленький світ, в якому виховуємо двох маленьких хлоп’ят – наших синочків Ярика та Ростіка.

Люов’ю і теплом ми створили фортецю, в яку завжди хочеться повертатися, та в якій живуть люди, про яких хочеться піклуватися і просто любити…


Олена та Михайло БОРИСОВИ

Апаратник ОЦДТ, начальник ЦГС

Приємно зга­дувати часи, коли все тільки починалось, коли майже не було слів, а шкіра ще жодно­го разу не відчувала ніжного доторкання. Часи, коли ми спілкувалися лише самими поглядами, коли очима мож­на було висловити найщиріщі побажання, найвідвертіщі фантазіі…

Що саме вирувало в наших думках?

Ти, напевно, думав: «Красуня, подивись на мене. Бачиш, я не зводжу з тебе очей? Дозволь дотор­кнутися до твого оксамитового обличчя.» А я подум­ки відповідала: «Дозволяю…» Тоді ти запитував: «Що відчуваєш, тобі приємно?» А я шепотіла: «Не зупи­няйся, ти мені подобаєшся…»

Скільки тривав такий наш діалог? Здавалося, віч­ність.

Нині у нас сім’я, трійко неперевершених доньок, довірливі, гармонійні стосунки. Ми ще й досі закохані одне в одного, весело проводимо час, дивуємо, бенте­жимо, захоплюємось, багато розмовляємо…

Але, знаєш, коханий, я ніколи не забуду тієї нашої мови, нашого мовчазного діалогу, красномовних по­глядів, твоїх очей, в яких я побачила ніжність, довіру, силу, впевненість…

Будь ласка, не припиняй дивитися на мене і подумки розмовляти, запитувати. І тоді знов і знов будеш чути, як мої очі шепочуть: «Так. Я кохаю. Назавжди.»

P.S. Саме в День закоханих 18 років назад Олена і Михайло вирішили, що хочуть створити сім’ю й про­жити життя разом…


Василь і Ніна СЕМКІВ

Електромонтер ОЦДТ,

начальник лабораторії ЦСМД ЦВТК

Можна все жит­тя шукати своє кохання і так його і не знайти. А можна зіткнутися з ним в такому місці і за таких обставин, що навмисне не вигадаєш. Правду говорять, що стріли Амура влу­чають у наше серце, коли їх зовсім не чекаєш.

Про таку свою неочікувану доленосну зустріч розповідає Ніна Семків.

На сьогодні пара 13 років уже разом, але розпочалося їхнє кохання із …пропозиції тоді ще майбутньої свекрухи познайомитись синові з потен­ційною майбутньою дружиною.

– Знайомство наше відбулося в дуже цікавій фор­мі. Можна сказати, що «Прийшов, побачив, переміг!». Ми познайомились біля першої прохідної нашого підприємства. Василь, працюючи на той час у СНВО ім.Фрунзе, в свою обідню перерву приїхав на таксі, щоб познайомитись зі мною. В той же час, нічого не підозрюючи, я спокійнісінько збиралась прямувати на автобус до санаторію «Олдиш». Несподівано колеги по роботі (попередньо домовившись з мамою Василя) по­ставили мене перед фактом, що біля прохідної на мене чекає хлопець, який хоче познайомитись. Цікавість взяла своє, вирішила ризикнути. До прохідної йшла не сама. Позаду – колеги. Так би мовити, щоб оціни­ти на перший погляд. Для солідності дали мені в руки папку з паперами (на той час працювала лаборантом хіманалізу). Зустрілись…познайомились…мовчання його… мовчання моє… Час обідньої перерви у Василя закінчувався. А треба ще було йому встигнути повер­нутись на роботу, знову ж на таксі. Мовчання пору­шив першим Василь, призначивши мені побачення. Я погодилась. Василь сів в таксі, я – до автобусу. Як такої любові з першого погляду не було, просто кину­ла оком. Але згодом було багато чудових незабутніх моментів. А через місяць вже стали жити разом…


Михайло і Маргарита КОСЕНКИ

Майстер КВПіА ЦКСК,

начальник лабораторії ЦСМД ЦВТК

(в декретній відпустці)

Зна йом­ство від­булося на с п і л ь н і й колектив­ній вечірці, проте тоді я зовсім не зверну­ла уваги на мо л о д о г о сором’язли­вого хлоп­ця. Ми були просто товаришами впродовж двох років. Згодом я почала помічати особливу увагу з боку Міши, і, маючи неприємний досвід попередніх стосунків, не хотіла мати нові. І саме на цьому етапі велику роль відіграли колеги з ЦСМД, вони всіляко під­штовхували мене до Михайла і врешті я здалась. Запросила Мішу допомогти по господарству і в той же день зрозуміла, що просто дружити ми не будемо, тут є ХІМІЯ. І після цього пішло-поїхало: квіти, цукерки, побачення і так далі. Міша оточив мене увагою, дарував тепло і ніжність. Поряд з ним я відчула себе справжньою жінкою. Вже за кілька місяців у затишному ресторані Міша зро­бив мені пропозицію одружитися і я відразу по­годилась. 17 лютого виповниться рік як ми ста­ли на весільний рушник. Місією нашого кохання було відчувати і розуміти один одного, а рішення не забарилося – вже п’ять місяців нашому чудо­вому синочку Кірілу.

Кохання – це сила. Сила жити, діяти, прокида­тися, вірити у краще. Я повірила і здобула своє щастя, чого і всім бажаю, будьте кохані і кохайте, бо всі ми цього варті.


Сергій КЛІПА та Валентина ГАВРИЛЕНКО

Заступник начальника ЦКСК

приймальник сировини СКЦ№4

Подружжя Кліпи Сер­гія Олексан­дровича та Валентини Віталіївни працює на підприєм­стві близь­ко 20 років. П о ч у т т я зуміли заро­дитися в робочій атмосфері. Жага до нових знань, мандрівки та кохання об’єднує цю пару.

– Любов, гумор та повага одне до одного – най­цінніше у сімейному житті, – вважає Сергій Олександрович і додає: – Ми, чоловіки, дуже за­клопотані у повсякденні, і не завжди приділяємо належну увагу своїм найдорожчим і коханим жін­кам. Це потрібно виправляти! Оточені любов’ю і увагою, жінки розквітають.

Валентинка для Валентини

Я знов вдивляюсь в твої очі

І знову бачу, як колись,

Хитринки молоді, дівочі,

І чистоти небесну вись.

Є в них і мрія, і питання,

Печатка втоми від життя,

Є загадка, і є бажання,

І сумніви – до каяття.

Є щира радість, хвилювання,

Та відчуваю кожну мить –

У погляді твоє кохання

Не згасло, а палахкотить.

Я серцем підпишу листівку,

Поставлю квіти на столі

І подарую «Валентинку»

Тобі – єдиній на Землі.


Історія кожної родини – особлива, пронизана бурхливими емоціями і переживаннями. Обрати кращу напрочуд складно. Тому профспілковий комітет підприємства якраз напередодні Дня за­коханих вручив кожній парі символічний подарунок для святкового вечору з побажаннями любові, сімейного затишку і гармонії. А також закоханим подарували білети на виставу «Часы любви» у ПК «Хімік», прем’єра якої відбулася саме 13 лютого.

Для бажаючих відвідати естрадну виставу за участі театру-студії «Місто С…» і танцюваль­них колективів гарна новина – є білети на 6 березня. Придбайте квиточки і насолоджуйтеся ро­мантичним дійством! Дивуйте своїх коханих приємними сюрпризами!